воскресенье, апреля 07, 2013

Літературні містифікації


 

Літературною містифікацією зазвичай називають літературні твори, авторство яких навмисне приписується якійсь особі (реально існуючій чи вигаданій) або видається за народну творчість. Містифікація завжди була в тій чи іншій мірі властива літературі.



Справжній вибух літературних містифікацій припав на другу половину ХVІІІ ст. Справжнім майстром видавати свої тексти за чужі був Даніель Дефо: з 500 написаних ним книг тільки чотири вийшли під його  ім'ям, а решта приписувалася історичним і придуманим особистостям. Так, наприклад, три томи «Пригод Робінзона Крузо» були написані «моряком з Йорка».

Не чужий містифікаціям був О.С. Пушкін: публікуючи знамениті «Повісті Бєлкіна»,  поет виступав лише у ролі видавця.
Козьма Прутков - самовдоволений графоман, чия «діяльність» припала на 50-60-ті роки ХІХ століття. Лише через деякий час з'ясувалося, що Пруткова створили брати Жемчужникови та О.К. Толстой.
Інший випадок літературної містифікації - красива і сумна історія Черубіни де Габріак. У 1909 р. редакція журналу «Аполлон» отримала вірші від таємничого автора за іменем Черубіна де Габріак. Вірші описували католицьку Іспанію часів інквізиції, лицарства і війн хрестоносців. Таємнича незнайомка справила на редакторів таке враження, що вони повірили в неї і вітали як «нову поетесу», а безліч шанувальників вимагали нарешті відкрити її ім'я. Яке ж було здивування, коли, скинувши маску чарівної іспанки, світу зявилася немолода скромна вчителька Єлизавета Дмитрієва. Цю містифікацію таємно від усіх запропонував їй Максиміліан Волошин.

У кінці ХХ - початку ХХІ ст. також можна навести безліч прикладів літературних містифікацій. Починаючи з 1996 р., у пітерському видавництві «Азбука» стали виходити книги письменника Макса Фрая у жанрі фентезі з елементами пародії. Романи поступово набирали популярність,  він став  одним з найбільш видаваних письменників-фантастів. Згодом виникла необхідність пред'явити автора публіці. І восени 2001 р. в телепрограмі Дмитра Діброва була  представлена глядачам Світлана Мартинчик як справжній автор книг Макса Фрая.

Восени 2007 р. всю Москву завішують рекламою роману «Дев'ятий Спас». Автор - нікому не відомий Анатолій Бруснікін. Підозра досить швидко падає на Григорія Чхартішвілі (відомого під псевдонімом Борис Акунін): дія роману розгортається у кінці ХVІІ ст., а написана книга мовою століття ХІХ-го, як і романи Бориса Акуніна. Та й псевдонім аж надто схожий - і там, і тут «А.Б.». А на початку 2008 р. виходить роман «Там» ще одного невідомого автора - Ганни Борисової. Нарешті, у січні 2012 р., Чхартішвілі сам зізнається: і Бруснікін, і Борисова - це він.

Що ж змушує цих та багатьох інших людей, безумовно, талановитих, часто навіть геніальних, ховати своє обличчя за чужою маскою, відмовляючись від прав на власні твори? Придумана маска частенько допомагає письменникові відійти від нав'язаних йому (або їм самим) обмежень - станових, стилістичних, історичних. Відкинувши власне «я», він отримує можливість знайти творчу свободу, збудувати себе заново.

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Комментариев нет:

Отправить комментарий